Стіна

А ось стіна...
І ось стоїть людина
Так непорушно й дивно
Неначе монумент.
для чого ця стіна?
Й чому стоїть людина?
Чи може та людина...
Її душа малесенька цеглина
Стіни що зветься каяття.
І за свої провини...
стоїть навколішках людина
її душа мелесенька цеглина,
що випала із колії життя
Стіни що зветься каяття.
І ось у відчаї людина
благаючи та  молячи.
за прощення провини
кладе на плечі моноліт
і не одни десяток літ
вбираючи людськії каяття
й усвідомивши всі правила буття
Лиш укріпляє моноліт
стіни яка простояла десятки літ
стіна із душ...
Їх каяття...
яке відбулося в останню мить життя.